Знов світанок з сирени почався

 

Знов світанок з сирени почався.

Як струна натягнулось повітря,

Ранок вибухом розірвався,

Розкололось небо вістрям.

 

І розпечене сонце вставало,

Небокрай фарбувало криваво.

Німотою мільйони кричали:

Чиясь зірочка янголом стала!!!

 

І тривога давила на мозок,

Страх за рідних розчавлював серце.

У душі вирували грози,

А у намірах дикі смерчі.

 

Там , де страх був, -   впертість гартується.

Там, де відчай був,  -  лють клекотить.

Там, де сльози,   - там мужність воскресла.

« Помстимося!» - над світом летить.

 

Помстимось за зруйновані долі,

За розбомблені села й міста.

Хто у серці несе світло волі,

В кого в серці Вкраїна свята.

 

Будем гнати ординців проклятих,

Будем нищити їх повсякчас.

Ні за що наш народ не здолати,

Не збороть і не скорити  нас.

 

Де один був – двісті підніметься.

Ми, як фенікс, відродимось знову.

Українське ще сонце засвітиться

Стягом нашої перемоги.

24.03.2022

Зацвіла калюжниця в садку

 

Зацвіла калюжниця в  садку,

Жовта, сонячна тендітна квітка.

Не зламай красу її крихку,

Хай милує око аж до літа.

І не віриться, що йде війна….

Так дзвенить тривожна німота….

 

Он коза на вигоні пасеться,

Молоденьку підбира траву.

Якась пташка через раз озветься,

в'ються гнізда у чагарнику.

І не віриться, що йде війна….

Так дзвенить тривожна німота….

 

В баби Катрі клуня похилилась,

На вістрі, на стрісі є гніздечко.

На гніздо дивилась і молилась,

Щоб вернулася сім'я лелеча.

І не віриться, що йде війна….

Так дзвенить тривожна німота….

 

Сонце землю теплом напуває,

Земля дихає на повні груди.

Хліборобських рук земля чекає,

Землі треба працьовиті люди.

І не віриться, що йде війна….

Так дзвенить тривожна німота….

 

Звук сирени… і смертельний свист…

Вибух…стовп вогню … земля роздерта…

Простягнувсь короткий дуже міст

 Між життям і смертю у безсмертя.

26.03.2022

 

Катам

 Це ж яким гнилим треба бути,

Щоб про людяність зовсім забути,

Щоб стрілять у дітей і жінок,

Одягнувши вбивці вінок?

Це ж як треба любити кров,

Щоб щасливо нею вмиватись,

Щоб купатись у ній знов і знов,

Катувати, вбивати, знущатись?

Хто ж таких народив, яка мати,

Що радіє синові-кату,

Що із ним розмовляє матом,

Що для неї смерть – це свято?

Хто ж вас виховав, схиблені вбивці?

Поклоняєтесь путі, як вівці.

Для вас рабство – найвища сила,

Для вас вбивство –найкраще діло.

Це ж яким глухим треба бути,

Щоби правди ні краплі не чути

Й не хотіти у правді жити,

а в лайні і брехні тихо скніти?

Чи ж народ ви? Е ні, орда!

Що змітає усе за собою.

Та у нас є Вкраїна свята,

І її, нашу рідну, відстоїм!

В українців є міць і лють,

Що зростала на орків віками,

А ще праведний Божий суд,

Що ми звершимо над катами.

23.03.2022

Не плач , окупанте…

 

Не плач , окупанте…

Не плач, москвинський окупанте,

На камеру сльози не лий.

Тебе не жаліли ні батько, ні матір,

Коли посилали сюди.

 

Ти йшов в Україну

Безжально вбивати

Жінок і маленьких дітей.

Чому ж ти не думав,

Поки не спіймали?

Тож стоп! Сльози не лий!

 

Ти кажеш: « Не знав!»

Ти кажеш: « Навчання!»

В очах же ні краплі вини.

І матері ваші за декілька грошів

Ведуть на убій синів.

 

Не плаче у полі

москвинська падлюка,

Бо вже він простий перегній.

Земля українська всипана трупами.

москва, забери сморід свій.

 

А ви, білоруси, картопляні драники,

Лізете теж у війну?!

Вдягайте коричневі собі підштаники –

Це те, що потрібно лайну.

 

Не плач , окупанте. Ці сльози не щирі.

Ти вбивцею став, то ж лежи у могилі,

Де навіть немає хреста.

Бо твоя московія тебе ховає

Без імені, наче бомжа.

 

А мамка утреться

І далі продовжить

Співать дифірамби пуйлу,

Бо всі московити так чи інакше

Мають душу гнилу….

04.03.2022

Нічко, ніченько....

 

Нічко, ніченько, стань темнішою,

Сховай зорі за темним серпанком.

Наша лють стає ще сильнішою,

Виростає ще більше до ранку.

 

Через що? Не питай! Не до цього!

Глянь у погріб: сидять пташенята.

Сховай, нічко, від світу німого

Й від бездушного мокшанського ката.

 

День і ніч, і вже тиждень у ямі.

Ні скориночки хліба немає.

Та тепло є сердець між нами,

І маля знову гімн співає.

 

Тихо! Тихо!.. хтось там знадвору

Гримить чоботом над головою.

Чи то воїни наші суворі,

Що стоять за нас всіх горою?

 

Ляда скрипнула. Небо ясніє.

Добрі очі в вусатого дядька.

Теплом погляд його зігріє.

Й сильні руки, як в їхнього татка.

 

Над дорогою кулі свищуть –

Під мостом заховались пташата.

Сходить місяць все вище і вище –

Небо рве ракета крилата.

 

Є дорога життя, а є – смерті.

Нічко, вибір тепер за тобою:

Чи життя буде вщент роздерте,

Чи ми землю свою відстоїм.

 

Нічко, ніченько, стань темнішою,

Сховай зорі за темним серпанком.

Наша лють стає ще лютішою,

Виростає ще більше до ранку.

 

20.03.2022

Сирена

 Сирена виє, наче хижий звір.

Бринить тривожно лист  у верховині.

Дядько Степан, хоч вір, а хоч не вір,

Тре кабачки надворі своїм свиням.

Гудить сирена, аж дрижить повітря.

І серце в жасі тихо завмирає.

Тітка Оксана вийшла на подвір'я

І потихеньку сухий лист згрібає.

Кричить сирена – очі всі у небо.

І пес із будки скиглить, як дитя.

А селянину є одна потреба -

Городи порать, бо прокинулась земля.

 

19.03.2022. 

А птахи все додому летять....

 

Війна – не війна,

А птахи все додому летять.

Вони кожного разу

У рідну домівку вертають.

Та чи тишею будуть

Звичайні їх гнізда стрічать?

Чи знищені всюди,

де орки бездушні стріляють?

Летять журавлі….

Лелеки додому летять,

журливо кружляють,

шукаючи свої обійстя.

Та як же крилатим

Домівку свою упізнать?

Де стріха з гніздом ?!

Там вирви й ракет гострі вістря!

Де заводі тихі?!

Блакитне плесо ріки?!

Там збурені води

Із кров'ю змішались.

Додому летять перелітні птахи,

на місце , з яким восени попрощались.

19.03.2022

Мамо, чи буде ранок?

 

-          Мамо, чи буде ранок?

-          Буде моє маля!

Зустріне іще світанок

зранена наша земля.

-          Мамо, а день ще буде?

-          Буде, моя дитино!

У нас сильні і мужні люди,

Ми ворога скоро зупинем.

-          Мамо, а буде вечір?

-          Буде, моє янголятко!

У татка сильні плечі,

Він ворога буде гнати.

Не зігнеться і не відступить,

Бо ми за його спиною,

Він нас дуже-дуже любить,

А тому нам мир відстоїть.

Відродиться з тла Україна.

Відбудуємо рідні пороги.

Настане щаслива година -

Пролунає наш гімн перемоги.

16.03.2022

Україні

 

Рідна мати моя,

ти ночей не доспала.

Колотила коктейлі,

допомогу збирала.

Ти в підвалі сиділа,

ти  молила, чекала,

ти в огні не згоріла,

кожен раз воскресала.

Твої очі блакитні,

карі, сірі, зелені

стануть докором світу

за відкритеє небо.

Ти собою закрила

діточок України.

Твої зламані крила,

розшматована спина….

Твої струджені руки,

серце кров'ю стікає,

але б'ється ще, стука,

лиш на мить завмирає.

І думки твої линуть,

де бої йдуть запеклі.

За доньку і за сина –

окупантів у пекло!!!

Рідна мати Вкраїно,

Моя зранена пташко,

з обгорілими крилами

йдеш у бій ти безстрашно.

Ми орду переможемо,

бо у серці є віра.

Ми цю віру примножемо –

буде міць, лють і сила.

Простилаєш рушник

Ти своїм оборонцям.

Вірю зійде зоря

УКРАЇНСЬКОГО СОНЦЯ!

7.39. відбій повітряної тривоги. 14.03.2022

Хто сказав, що нас можна зламати?

 

Хто сказав, що нас можна зламати?

Якийсь фюрер з бункера свого?

Якийсь псих із першої палати?

Якесь штопане, обгаджене пуйло?

 

Подивися, світе, на Вкраїну!

Встали всі герої як один

Боронить  її в лиху годину

Пліч-о-пліч і донька, й син.

 

В нас нема ні Заходу, ні Сходу.

Цільність є й міцнішає щомить.

Так народжується дух народу.

І так лють на ворогів горить.

 

По усіх фронтах їх будем нищить,

У кишені насипать насіння,

Щоб де згинули, на тому місці

Виростало соняхів проміння.

 

Хто сказав, що нас можна здолати?

Самопроголошений бульбаш?

Ті, кого всі будуть проклинати?

Хто своїх же нищить повсякчас?

 

Вам же говорилось про частини?!

Вибирати можете самі:

Або поверніть на москівщину,

Або по частинах у труні!

 

Вам про решту й залишки казали?!

Залишки доб'ємо – дайте час.

Й решту недобитих приєднаєм

До залишених в розораних степах.

 

Он лежать в землиці українській

І контрактники, й строковики.

Крячуть ворони всім матерям москвинським:

« Сина ти додому вже не жди!!!»

 

Хто сказав, що нас можна зламати?

Не ламаємось й не гнемось від біди,

Бо за нами Україна-мати

Буде жити і цвісти віки.

 

5.50. Сирена. 12.03.2022

А пам'ятаєте: ще вчора були ми щасливі?

 

А пам'ятаєте: ще

вчора були ми щасливі?

Раділи сонечку,

Раділи зливі.

Тихенько ввечері

Читали книжку,

Лягали в тепле і зручне ліжко.

Один до одного

Йшли на гостини,

Садили квіти біля хатини.

І мандрували кругом і всюди.

Життю раділи, як усі люди.

Йшли на роботу,

Трохи бурчали,

Що учні щось на уроках не знали.

Жалілись на маски   і карантини.

І тут же раділи за успіх дитини.

Збирались разом

За щедрим столом.

О, як же недавно й давно це було.

Як швидко змінилися пріоритети.

Щастя розбили бомби й ракети.

Тепер ми щасливі,

Що день прожили,

Що голос почули своєї рідні…

А пам'ятаєте: ще

вчора були ми щасливі?

11.03.2022

Пліч-о-пліч встає Україна

 

ХХІ століття.

Хижа , люта орда

Пре на вкраїнську землю,

Все на шляху зміта.

Колись моя бабуся

Казала такі слова:

« Все пережити можна,

Тільки б не війна!»

Пройшло трохи менше століття.

І все повторилося знову:

Бомби, смерть , жахіття….

І народ за Вкраїну горою.

Знову гудить сирена –

Смерть на крилах летить.

Це не із фільму  сцена.

Це Україна кричить,

Це Україна благає

Небо і Бога, і світ:

« Діти мої вмирають,

Врятуйте, захистіть!»

Чи можна назвати людиною

Того, хто бомбить міста?

Інтернет рясніє світлинами,

Як москвин мирний світ розпина.

І встають, немов фенікс, герої

Боронити і села, й міста.

Весь народ подає їм набої,

Весь народ свій дім захища.

Нічого в орків не вийде,

Бо кров козацька вирує.

Українське сонце ще зійде,

Мирним небом іще завеснує.

Пліч-о-пліч встає Україна.

І скрізь, мов молитва, луна:

« Ні не вмре моя Батьківщина,

Бо в нас віра і міць жива!»

11.03.2022

А сніг вкриває зранені міста...

 

А сніг вкриває зранені міста,

Немов голубить землю українську.

І не один уже собі сказав:

Ми будем гнати звідси рать ординську.

 

А сніг летить на вирви від ракет,

Та не притишує роз'ятренії рани.

Я вірю, що ми вирвемось з лабет,

Що нам скував москвин поганий.

 

А сніг притрушує вже залишки орди,

Що всіяла ліси, поля, дороги.

Москвинська мати, сина ти не жди,

Він не повернеться на батьківські пороги.

 

Сніг замітає сльози, горе, біль

І вигартовує незміряную лють.

У нас тепер одна мета і ціль

Перемогти й ніколи не забуть…

7.03.2022