Нічко, ніченько....

 

Нічко, ніченько, стань темнішою,

Сховай зорі за темним серпанком.

Наша лють стає ще сильнішою,

Виростає ще більше до ранку.

 

Через що? Не питай! Не до цього!

Глянь у погріб: сидять пташенята.

Сховай, нічко, від світу німого

Й від бездушного мокшанського ката.

 

День і ніч, і вже тиждень у ямі.

Ні скориночки хліба немає.

Та тепло є сердець між нами,

І маля знову гімн співає.

 

Тихо! Тихо!.. хтось там знадвору

Гримить чоботом над головою.

Чи то воїни наші суворі,

Що стоять за нас всіх горою?

 

Ляда скрипнула. Небо ясніє.

Добрі очі в вусатого дядька.

Теплом погляд його зігріє.

Й сильні руки, як в їхнього татка.

 

Над дорогою кулі свищуть –

Під мостом заховались пташата.

Сходить місяць все вище і вище –

Небо рве ракета крилата.

 

Є дорога життя, а є – смерті.

Нічко, вибір тепер за тобою:

Чи життя буде вщент роздерте,

Чи ми землю свою відстоїм.

 

Нічко, ніченько, стань темнішою,

Сховай зорі за темним серпанком.

Наша лють стає ще лютішою,

Виростає ще більше до ранку.

 

20.03.2022