Ми – українці!

Ми – українці!

Мета: збагачувати знання учнів про історію рідної держави , її фольклорну спадщину;  розвивати навички виразного читання, акторські здібності; виховувати патріотичні почуття, повагу і любов до надбань рідного народу.

Гора, берег річки ( фон на сцені)

 На сцену виходить хлопчик, сідає на  березі річки:

Х:      Як же тут гарно! Який Дніпро чудовий! Як яскраво світить сонце! Де ще є така краса? Мабуть, ніде. Ні забути це неможливо, ні покинути. Бо серце в грудях стукає , завмирає,  від думки, що це все -  моя   рідна земля.

Д 1:   І справді, ніде немає такого. От я їздила по всіх усю дах. Багато країн бачила, багато народів, але такої , як у нас  країни,   мальовничої, чарівної, співучої, загадкової  - не бачила ніде. І народу такого  працьовитого, щиросердного -  ніде нема.

Д2:    Я люблю свою маму, я люблю свій рідний дім, я люблю свою вулицю…..

Х:      І своє селище люблю, і річку, і Божу гору, і затишні садки….

Д1:    І місто своє, і усю Україну люблю. Та і як її можна не любити?

 Д 2:  З дня у день вона радує щасливими голосами дітвори, синім небом, теплим сонцем, щебетом пташок. 

Х:   Людина залишається справжньою людиною, доки в її серці живе любов до того куточка землі, де вона народилася. Цей благословенний клаптик рідної Вітчизни є для неї святим і недоторканим. 

На сцену виходять діти:

1       І створив Бог небо голубе,
Родючу землю і зелені трави,
Дніпрові води й жито золоте
І райських птиць, що звуться солов'ями. 

2      
Людей чудових тут він оселив
І дав їм мову, що в душі співає,
І вільний дух в серця їм поселив
І рай назвав цей українським краєм. 

3      
Зацвітає калина, зеленіє ліщина,
Степом котиться диво-луна,
Це — моя Україна, це — моя Батьківщина,
Що як мама, як тато — одна. 

Х:      Україна — це рідний край, наша земля з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, мудрими .. талановитими людьми. 

Краю милий, моя Україно,
Земле моя молода,
Весни квітучі тебе замаїли
У веселкове вбрання.
Ниви засіяні, обрії сині...
Це мені взяти снаги,
Щоби простори твої голубині
Серцем своїм осягти?
Моя Україно,
Калино-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано. 

Пісня «Як у нас на Україні». 

Д1:    Ти — сіль моїх сліз,
Ти — колір моєї крові.
Ти — слово єдине: без нього
Не статися пісні живій. 

Х:
І просто — земля моя рідна,
З народження дана мені,
В космічному просторі серця
І в грудці, до болю тісній. 

Д2:
Це щастя нести серед світу
Наймення твоє, ніби стяг,
На сонячних пагорбах — житом —
Посіяти власне життя.

Х:     У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж земний в чужині рай.
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини. 

Виходить дівчинка , у руках оберемок польових трав.

Д2:    Ох, яке духмяне, запашне. Вдихнеш -  і неначе душу  землі пізнаєш, якусь таїну. От нарвала, буду до Трійці вквітчати оселю, щоб і вдень,  і вночі дихать подихом рідної землі. Тут і чебрець, і полин, і розмай-трава…..

Х :    Кажуть же, що   зілля  трав  має чарівну силу – повертає людині родинну пам'ять.

Д1: Не може бути! Як це?

Х: А от так… Слухай і дивись.

Виступ 6 класу  : уривок з « Євшан-зілля»

Автор:       Жив у Києві в неволі

Ханський син, малий хлопчина,

Половецького б то хана

Найулюблена дитина.

Час минав, і став помалу

Рідний степ він забувати,

Край чужий, чужі звичаї

Як за рідні уважати.

Та не так жилося хану

Без коханої дитини.

     Хан: Тяжко віку доживати

Під вагою самотини.

 Автор: Зажурився, засмутився...

Вдень не їсть, а серед ночі

Плаче, бідний, та зітхає,

Сну не знають його очі.

 Хан: Ні від кого  я  не маю

Ні утіхи, ні поради.

Світ увесь мені  здається

Без краси і без принади.

Автор: Кличе він гудця до себе

І таку держить промову,

Що мов кров'ю з його серця

Слово точиться по слову:

 Хан: «Слухай, старче, ти шугаєш

Ясним соколам у хмарах,

Сірим вовком в полі скачеш,

Розумієшся на чарах.

Божий дар ти маєш з неба

Людям долю віщувати,

Словом, піснею своєю

Всіх до себе привертати.

Ти піди у землю Руську -

Ворогів наших країну, -

Відшукай там мого сина,

Мою любую дитину.

Розкажи, як побиваюсь

Я за ним і дні, і ночі,

Як давно вже виглядають

Його звідтіль мої очі.

Заспівай ти йому пісню

Нашу рідну, половецьку,

Про життя привільне наше,

Нашу вдачу молодецьку.

А як все те не поможе,

Дай йому євшану-зілля,

Щоб, понюхавши, згадав він

Степу вільного привілля».

І пішов гудець в дорогу.

Крадькома пройшов, мов злодій,

Він до сина свого пана

І почав казати стиха

Мову зрадженого хана.

Улещає, намовляє...

Та слова його хлопчину

Не вражають, бо забув вже

Він і батька, і родину.

І гудець по струнах вдарив!

Наче вітер у негоду,

Загула невпинна пісня -

Пісня вільного народу.

То гудець співає тихо

Пісню тую, що співала

Мати синові своєму,

Як маленьким колисала.

Колискова   звучить.

Але спів цей ніжний, любий,

Ані перший, сильний, дужий,

Не вразив юнацьке серце, -

Він сидить німий, байдужий.

І схилилася стареча

Голова гудця на груди

Там, де пустка замість серця,

Порятунку вже не буде!..

Але ні! Ще є надія

Тут, на грудях в сповиточку!..

І тремтячими руками

Роздирає він сорочку.

І з грудей своїх знімає

Той євшан, чарівне зілля,

І понюхать юнакові

Подає оте бадилля.

Що ж це враз з юнаком сталось?

Твар поблідла у небоги,

Затремтів, очима блиснув

І зірвавсь на рівні ноги.

Рідний степ - широкий, вільний,

Пишнобарвний і квітчастий -

Раптом став перед очима,

З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди...

Все це разом промайнуло,

Стисло серце, сперло груди.

Юнак:«Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!» -

Автор: Так він скрикнув, і в дорогу

В нічку темну та пригожу

Подались вони обоє,

Обминаючи сторожу.

Байраками та ярами

Неутомно проходжали -

В рідний степ, у край веселий

Простували, поспішали.

               * * *

Україно! Мамо люба!

Чи не те ж з тобою сталось?

Чи синів твоїх багато

На степах твоїх зосталось?

Чи вони ж не відцурались,

Не забули тебе, неньку,

Чи сховали жаль до тебе

І кохання у серденьку?

Марна річ! Були і в тебе

Кобзарі - гудці народні,

Що співали-віщували

Заповіти благородні,

А проте тієї сили,

Духу, що зрива на ноги,

В нас нема, і манівцями

Ми блукаєм без дороги!..

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить, -

Шлях у край свій повороту?!

Х:      Ми горді зватися українцями. Поклик рідної землі завжди відчували наші прадіди й діди, ті, хто близько, і ті, хто далеко від рідної землі. Бо де б не був українець, захвилюється аж до сліз, почувши рідне слово.

Д1:
Моя Україно! Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос,
І душу мені зігріває зерно.
Україна — це плескоти тихі Дніпра
У туманнім смерканні.
Україна — це пісня дзвінка солов'я
У саду на світанні.
Україна — вербові зелені вінки
І пісні над рікою.
Україна — мов пісня — пожовклі листки,
Що пливуть за водою.
Україна — це росяне сяйво лугів
На світанку зорею.
Україна — це шелести житніх ланів,
Що їх чуєш душею.
Україна — це те, що я бачу у снах,
Чим я марю ночами.
Україна — земля, що зігріла мене
Дитинства роками. 

Д2:
Україна — в давнім слові,
В козацьких пригодах,
Україна — в рідній мові
І у синіх водах.
Україна — у долинах,
В горах з рясноцвіту,
Україна — в пісні лине
По цілому світу.
Україна — в зорях ясних,
В сонці, - що над нами,
Україна — світ прекрасний,
Що в очах у мами. 

Х:
Горнусь -до тебе, Україно,
Як син до матері, горнусь,
За тебе, рідна і єдина,
Щодня я Богові молюсь.
Щоби послав щасливу долю,
Тобі — народу моєму,
Щоб освятив жадану волю,
Що дарував тепер йому.
Горнусь до тебе, Україно,
Щоб нас ніхто не роз'єднав,
Підставмо плечі, щоб калину
У лузі вітер не зламав.

Д1:. Україно, я люблю твої сади, коли вони вкривають ся біло-рожевим цвітом, коли все проростає, наливається силою і тягнеться до сонця. 

Д2. Від любові кожного з нас залежить, яким буде майбутнє України. 

Ведуча. Любіть землю! Любіть працю на землі! Бо із землі проростає зерно, з якого починається життя. 

1-ий учень.
Я тобі поклонюся,
Земле,
Твоїй непохитній криці,
Бо життя моє вийшло
З тебе,
І у тебе воно
Переллється.
Я тобі поклонюся,
Поле,
Волошкове моє
Дитинство.
Голубіють твої
Простори,
Осипається стигле жито... 

2-ий учень.
Любіть Україну, як сонце, любіть.
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу, і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов'їну. 

Х:.
Як довго ждали ми своєї волі слова, І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.
Як довго ждали ми...
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.

Виступ 11 класу: уривок з твору Ліни Костенко « Маруся Чурай»

Всевишній Боже, світу Володарю, Прийми молитву, мого серця спів: До стіп твоїх складаю щиру дяку, Що українцем ти мене створив. І що така велика і багата Моя землиця рідна, немов рай, За те, що я героям стався братом, Що, як вони, кохаю рідний край. За те, що ти народові моєму Ніколи щедрих ласок не скупив, Що дав йому чарівну нашу мову, Чарівну пісню, наче диво з див. Не опускай його з своєї власті, Йому на власній поможи землі Здобути кращу долю і покласти Вінець нев'ялий слави на чолі. Моїй душі дай, Боже, твердість криці, Будь сторожем думок і справ моїх, Зроби, щоб честі рідної землиці Поганим вчинком я не сплямив ввік. 

Серце до серця хай озоветься
Й нашу любов зігріва:
Мужність козацька, вдача козацька,
Слава козацька жива! 

Д:      Я тобі Україно, всі думи , все серце своє подарую!

Пісня  « Намалюю тобі сонце»

О, Мати Божа! Ми — Твої діти,
Тобі сьогодні приносим квіти.
Тебе благаєм, уклінно просим,
До Тебе в небо ми руки зносим.

          Прийми нас, мати, під свій покров, Тобі даруєм серце й любов, Від нужд і горя нас збережи, В лихій годині нам поможи. Ти заступи нас, о Мати-ненько, Ми просим щиро Тебе, рідненька. Не дай в гріхи нам тяжкі упасти, А Україні не дай пропасти. Ти збережи нам здобуту волю. Випроси в Бога нам кращу долю, Щоб не пропала Вкраїна-мати. Щоб ворог волю не міг стоптати! О, Мати Божа, о люба нене, Не відвертайся тепер від мене, Прийми молитву мою святую, Тебе благаю я, Пресвятую.

Всесильний Боже, Мати Пречиста! Вчиніть, щоб небо над Україною було широке-широке та голубе-голубе, осяяне полотими променями сонця.
Ведуча. Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України.
Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити під рідної матінки-землі.
Ведучий. Подивімось на своє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні полиньмо аж до сонця і зірок і глянемо на трепетну землю, і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце — Україна! . Ні, як немає кращого неба, ніж небо України, так і немає кращої землі, ніж наша Україна. 

 Фільм- презентація « Україно»